Максим Михайленко – Помогая российской свободе – помогаем себе.

177

Максим Михайленко, головний редактор часопису Newssky,  магістр мистецтв з міжнародних відносин та європейської інтеграції (Центрально-Європейський університет, Будапешт-Лондон, 1999 р., почесний доктор Вісконсинського Міжнародного університету в Україні, 2011 р.). У 2010-2013 роках член Гуманітарної ради при Президенті України, у 2010-2012 рр. заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, в.о. керівника апарату. Член Німецько-Українського співтовариства економіки та науки. У 2014-2016 роках – радник низки урядових відомств.

Украинская демократия в схватке с российской тиранией.

Очередная встреча украинцев всего мира, на этот раз в Берлине, происходит в таких обстоятельствах, что, когда речь идет о сравнении Украины и России , они как бы отражают друг друга в зеркале, то есть существуют в конфигурации, в которой события в обеих странах уже много лет движутся в совершенно противоположных направлениях.

Так, в Украине чуть ли не в десятый раз за четверть века демократически меняется власть, и несмотря на российскую агрессию и ограбление страны кланом Виктора Януковича, который был свергнут пять с половиной лет назад, в нашей стране уже 14 кварталов подряд  продолжается экономический рост (во II квартале этого года он составил 4,5%). Оба упомянутых показателя пока недоступны для современной России. Власть в ней ни разу с 1991года не была передана свободно, а развитие экономики, из-за разрушения кооперативных связей, западных санкций и коррупции – остановилось еще 5 лет назад.

При этом Украина, даже находясь в состоянии войны с гибридным (и потому особенно аморальным) агрессором, позволяет присутствовать в своем парламенте аж двум публично пророссийским фракциям (это, как известно, Оппозиционная платформа / За жизнь, а также сформированный шестеркой депутатов от мажоритарных округов Оппозиционный Блок, вместе они получили более 10% , или 45 мандатов). Украина также отказалась от официального преследования филиала русской православной церкви, РПЦ (УПЦ МП), и других видов ограничений, характерных для военного и чрезвычайного положения.

Россия же действует абсолютно противоположно – если говорить отдельно об украинцах, а это первое или второе по численности меньшинство в РФ, то украинцы не являются представленными ни на одном уровне власти, а любые украинские культурные и правозащитные инициативы подвергаются неприкрытому террору, вплоть до уничтожения на корню. Точно так же российские власти действуют и на оккупированных ими украинских территориях – в Автономной Республике Крым и в ряде районов Донецкой и Луганской областей, в отношении как украинских церквей, так и общественных организаций. Этим, разумеется, они нарушают едва ли не все международно-правовые акты со времен, и с ним включительно, Хельсинкского соглашения (заключительного акта) от 1 августа 1975 года.

За эти почти 70 месяцев конфликта накоплена огромная база злоупотреблений российской власти. Частично они уже рассматриваются в международных судах, но многие другие случаи еще ждут корректного расследования и международной поддержки судопроизводств, в том числе с привлечением помощи международных правозащитных организаций.

Мы должны определиться с тем, как же воспринимать нынешнюю Россию, чтобы избавиться от минимальных иллюзий, поскольку любые иллюзии приводят к еще большим жертвам с украинской – и не только – стороны.

Как минимум с 2012-2014 годов в бывшей РСФСР окончательно установился настоящий репрессивный фашистский режим. Политические репрессии в период правления Владимира Путина превратились в обязательную составляющую государственной политики РФ, и они циклически становятся все более жесткими.

Варварское избиение собственных граждан, многочисленные аресты и задержания, применение искусственных предвыборных «фильтров» (как в ЮАР времен апартеида) свидетельствует о несостоятельности и нежелании российской власти обеспечить демократическое волеизъявление своих граждан.

В РФ созданы непреодолимые барьеры для предотвращения регистрации оппозиционных к власти кандидатов, а также применяются типично фашистские технологии дискредитации оппонентов. На некоторых местных выборах безнаказанно использовались такие методы, как недостоверные адреса районной избирательной комиссии, тайное объявление выборов, искусственные очереди при подаче документов, силовое противостояние, надуманный отказ в регистрации кандидатов. Жестким подавлением протестов Кремль только провоцирует ухудшение ситуации в обществе. Кроме того, действия власти по подавлению протестов в российских СМИ представляются как исключительно демократические. Мол, во Франции против « желтых жилетов » использовали водометы и слезоточивый газ, а вот российские власти в ответ на несуществующие угрозы сотрудникам полиции, гуманно применяют только удары полицейскими дубинками по лицам демонстрантов. 

Международное сообщество должно жестко осудить насильственный разгон участников многотысячных акций в поддержку регистрации независимых кандидатов на выборы в городскую думу Москвы.

Очевидно, что Россия, чья власть исповедует фашизм, системно нарушая свободы и права человека, никак (и уже давно) не принадлежит к сообществу демократических государств. Москва вряд ли оправдывает тот кредит доверия европейского сообщества, который недавно позволил РФ вернуться в ПАСЕ без выполнения Москвой каких-либо требований по освобождению Крыма и прекращению военных действий на востоке Украины. Это возвращение стало, к сожалению, следствием скандальной коррупции и вызывающей презрение трусости некоторых европейских политиков.

Сегодня многие российские граждане не хотят мириться с тем, что режиму впадающего в старческий маразм Путина нет альтернативы. Членов партии « Единая Россия » считают настолько коррумпированными и некомпетентными, что большинство из них идут на выборы, маскируясь под независимых кандидатов. Следует сказать, что российское гражданское общество в течение последних месяцев смогло удивить многих наблюдателей своей отчаянной борьбой против фашистского режима Владимира Путина. Например, в мае этого года тысячи граждан в Екатеринбурге смогли протестами остановить строительство церкви подчиненной политической полиции РПЦ. В июне журналисты и активисты смогли добиться отмены сфабрикованных обвинений против журналиста Ивана Голунова .

По всей территории РФ кандидаты от власти поголовно отказываются иметь любое формальное отношение к партии « Единая Россия ». Вообще, региональные выборы в РФ, которые состоятся 8 сентября, активно эксплуатируются региональными элитами  как инструмент наращивания своего влияния и принуждения федерального центра к диалогу. За годы кризиса и внешних войн Путина, региональные элиты, к неприятному удивлению федерального центра, начали опять превращаться в самостоятельные субъекты политики.

Это касается и тех российских провинций, в которых доминируют украинские этнокультурные общины (от Кубани до Зеленого Клина). Поэтому Кремль целенаправленно работает на устранение так называемой проблемы второго тура любых выборов, небезосновательно усматривая в них региональную угрозу, расшатывающую стабильность системы. Однако, Москве уже давно нечего предложить региональным элитам. Вместо этого Кремль закрывает все законные каналы коммуникаций, боясь даже искусственных и контролируемых через общие властные структуры и агентуру политической полиции зарегистрированных партий.

Подчеркнем – даже в нынешних, тяжелейших условиях репрессивного фашистского режима в России, борьба ее внесистемной оппозиции за свободу является составной частью украинской борьбы за независимость и мир, за восстановление уважения к границам, заверенных международными соглашениями.

Украина не оставит без поддержки собственную общину в России, а также не намерена игнорировать все доступные возможности поддержки антифашистской оппозиции в этой многострадальной бывшей советской республике, погруженной во мрак очевидной отсталости, самоубийственного реваншизма и коварной агрессии .

Потому что только так мы победим!

Допомагаючи російській свободі – допомагаємо собі: 

українська демократія у герці з російською тиранією.

Чергова зустріч українців усього світу, цього разу в Берліні, відбувається за таких обставин, що, коли йдеться про порівняння України та Росії, вони ніби відзеркалюють одне одного, а тобто існують у конфігурації, в якій події в обох країнах уже багато років рухаються у геть протилежних напрямах. 

Так, в Україні ледь не вдесяте за чверть століття демократично змінюється влада, і не зважаючи на російську агресію та пограбування країни кланом Віктора Януковича, що його було скинуто п’ять із половиною років тому, вже 14 кварталів триває економічне зростання (у ІІ кварталі цього року воно становило 4,5%). Обидва згадані показники наразі недосяжні для сучасної Росії – владу в ній жодного разу не було передано у демократичний спосіб, а розвиток економіки, через руйнування зв’язків, санкції та корупцію – зупинився ще 5 років тому. 

При цьому Україна – навіть перебуваючи в стані війни з гібридним (і через те особливо морально бридким) агресором, дозволяє бути присутніми в своєму парламенті аж двом публічно проросійським фракціям (це Опозиційна платформа/За життя та складений шісткою депутатів від округів Опозиційний Блок, разом більш як 10% депутатів,або 45 мандатів), відмовилася від офіційного переслідування філії Російської православної церкви, РПЦ (УПЦ МП), інших репресій. 

Росія ж діє абсолютно протилежно – якщо казати окремо про українців, а це перша чи друга меншина в РФ, то українці не є представленими на жодному щаблі влади, а будь-які українські культурні та правничі ініціативи піддаються неприхованому терору впритул до знищення. Так само російська влада діє і на окупованих українських територіях – в Автономній Республіці Крим та низці районів Донецької та Луганської областей, як щодо українських церков так і громадських організацій. Цим, зрозуміло, порушуючи чи не всі міжнародно-правові акти з часів,та із нею включно, Хельсінкської угоди (заключного акту) від 1 серпня 1975 року. 

За ці майже 70 місяців конфлікту накопичено величезну базу зловживань російської влади, що частково вже розглядаються в міжнародних судах, але чимало інших випадків ще чекають на коректне розслідування і міжнародну підтримку проваджень, зокрема із залученням допомоги міжнародних правозахисних організацій. 

Однак, засадничо, мусимо визначитись із тим, як же сприймати нинішню Росію, аби позбавитися мінімальних ілюзій,оскільки будь-які ілюзії призводять до ще більших жертв з українського – і не тільки – боку.

Як мінімум з 2012-2014 років у колишній РРФСР остаточно встановився справжній репресивний фашистський режим. Політичні репресії під час правління президента Росії  Володимира Путина стали обов’язковою складовою державної політики РФ і вони циклічно стають більш жорсткими.

Варварське побиття власних громадян, численні арешти та затримання, застосування штучних та дискредитаційних передвиборчих «фільтрів» (як у ПАР часів апартеїду) свідчить про неспроможність  та небажання російської влади забезпечити демократичне волевиявлення своїх громадян.

У РФ створено штучні бар’єри для запобігання реєстрації опозиційних до влади кандидатів. Так, тільки на місцевих виборах використовувались такі методи як надання недостовірної адреси районної виборчої комісії, таємне оголошення виборів, черги при подачі документів, силове протистояння, надумана відмова в реєстрації кандидатів. Жорстким придушенням протестів Кремль лише провокує погіршення ситуації. Крім того, дії влади з роздавлювання протестів у російських ЗМІ представляються як виключно демократичні. Мовляв, у Франції проти «жовтих жилетів» використовували водомети і сльозогінний газ, а от російська влада, у відповідь на неіснуючі погрози поліції, гуманно застосувала тільки удари поліційними кийками по обличчях. Міжнародна спільнота повинна жорстко засудити насильницький розгін учасників акцій на підтримку реєстрації незалежних кандидатів на вибори до міської думи Москви. 

Очевидно, що Росія, чия влада сповідує фашизм, системно порушуючи свободи і права людини, аж ніяк (і вже давно) не належить до спільноти демократичних держав. Москва навряд чи виправдовує той кредит довіри європейської спільноти, яка нещодавно дозволила РФ повернутись до ПАРЄ без виконання нею жодної умови по зняттю санкцій за захоплення Криму та підтримку воєнних дій на сході України. Це повернення було, на жаль, наслідком скандальної корупції та осоружного боягузтва деяких європейських політиків.

Сьогодні багато російських громадян не хочуть миритися із тим, що державній владі за версію Кремля немає альтернативи. Членів партії «Єдина Росія» вважають настільки корумпованими та некомпетентними, що багато з них ідуть на вибори вдаючи себе незалежними кандидатами. Слід сказати, що російське громадянське суспільство впродовж останніх місяців змогло здивувати багатьох спостерігачів своєю боротьбою проти фашистського режиму Володимира Путіна. Наприклад, у травні цього року тисячі громадян у Єкатеринбурзі змогли через протести зупинити побудову собору підкореної політичній поліції РПЦ. У червні журналісти з активістами змогли добитися скасування сфабрикованих звинувачень проти журналіста Івана Голунова. 

Красномовно, що по всій території РФ кандидати від влади поголовно відмовляються мати будь-який формальний стосунок до партії «Єдина Росія». Взагалі, регіональні вибори в РФ, що відбудуться 8 вересня, активно експлуатують регіональні еліти, які знайшли у них інструмент нарощування власного впливу і примусу федерального центру до діалогу. За роки кризи та зовнішніх війн регіональні еліти, на неприємний подив федерального центру, почали ізнов перетворюватись у самостійні суб’єкти політики. 

Це стосується і тих російських провінцій, в яких домінують українські етнокультурні громади (від Кубані до Зеленого Клина). Тому Кремль цілеспрямовано працює на усунення проблем другого туру будь-яких виборів, небезпідставно вбачаючи в них регіональну загрозу, яка розхитує стабільність системи. Проте, Москві вже давно немає чого запропонувати регіональним елітам. Замість цього Кремль закриває всі законні канали комунікацій, перелякавшись навіть штучних і контрольованих через загальні владні структури та агентуру політичної поліції зареєстрованих партій.

Підкреслимо – навіть у нинішніх жахливих умовах репресивного фашистського режиму в Росії, боротьба її позасистемної опозиції за свободу є складовою частиною української боротьби за незалежність та мир, відновлення поваги до кордонів, засвідчених міжнародними угодами. 

Україна не лишатиме без підтримки власну громаду в Росії, а також без уваги доступні можливості підтримки антифашистської опозиції в цій багатостраждальній колишній радянській республіці, зануреній у морок зганьбленої відсталості, недорікуватого реваншизму та брутальної агресії. 

Адже лише і тільки так – переможемо!

Why Support Russians’ Freedom:

Ukrainian Democracy in its Battle versus Russia’s Tyranny.

The ongoing meeting of Ukrainians from all over the world, this time in Berlin, takes place in such circumstances that when it comes to comparing Ukraine and Russia , they seem to mirror each other, that is, they exist in a configuration in which events in both countries have been moving in opposite directions for many years.

For example, in Ukraine it is almost for the tenth time in a quarter century that we experience a democratic change of government, and despite the Russian aggression and plunder of the country by the runaway clan of Victor Yanukovich who was overthrown five and a half years ago, Ukraine is going through 14 quarters of continued growth (in the second quarter of 2019 the annual growth rate rose to 4.5%). Both of these indicators are currently inaccessible to modern-day Russia  –  there, power has never been handed over in a democratic way, and economic development has stopped due to break-up of industrial cooperation, sanctions and overall corruption five years ago.

At the same time, Ukraine – even being at war with a hybrid (and therefore especially morally vicious) aggressor, allows two publicly pro-Russian factions to be present in its parliament (this is the Opposition Platform / For Life and composed of six deputies from the districts of the Opposition Bloc, together comprising more than 10% of deputies, or 45 seats). Also, Ukraine refused to officially prosecute a branch of the Russian Orthodox Church, the (UOC MP), and to invoke any other legitimate wartime repressions.

Russia also has done quite the opposite – if you speak separately about  Ukrainians, who, at large, are the first or second minority in Russia, our Ukrainian people are not represented at any level of power. All Ukrainian cultural and legal initiatives in Russia are subjected to undisguised terror aimed at complete deterioration, in other words, genocide.  Similarly, the Russian authorities operate in the occupied Ukrainian territories – in the Autonomous Republic of Crimea and in a number of districts of Donetsk and Luhansk regions, both with regard to Ukrainian churches and public organizations. This is, of course, a grave violation of almost all international legal acts since, and with it, the Helsinki Agreement (Final Act) of August 1, 1975.

During these nearly 70 months of conflict, a huge base of abuse of human rights by the Russian authorities has been accumulated, which is already under consideration in international courts, but many other cases are still awaiting the proper investigation and international support of the proceedings, of course, with the assistance of international human rights organizations.

However, fundamentally, we must decide how to perceive the current Russia in order to get rid of minimal illusions, since any illusions lead to even greater casualties from the Ukrainian – and not only – side.

At least from 2012-2014, a repressive fascist regime has firmly established itself in the former RSFSR. Political repression during the reign of Russian President Vladimir Putin has become a mandatory part of the government policy of the Russian Federation and it is cyclically tightened.

The barbaric beating of its own citizens, the numerous arrests and detentions, the use of artificial and discrediting election “filters” (as within apartheid regime in former South Africa) testify to the inability and unwillingness of the Russian authorities to ensure the democratic expression of their citizens.

In Russia, artificial barriers have been created to prevent the registration of opposition candidates to exercise their right to be elected. The regime uses such methods as providing an unreliable address of the district election commission, secret announcement of elections, queues when submitting documents, forceful confrontation or outright refusal to register candidates. The brutal suppression of protests by the Kremlin only provokes a worsening of the situation. In addition, the government’s crackdowns in propagandist Russian media are portrayed as being extremely democratic. Like, say, in France, against ” yellow vests ” water cannons and tear gas were used, but the Russian authorities, in response to the non-existent threats of police, humanely employed only blows with police sticks on the protesters’ faces… 

The international community must rigorously condemn the violent crackdown on rallies in support of the registration of independent candidates for the Moscow City Duma.

Obviously, Russia, whose power professes fascism by systematically violating civic freedoms and human rights, is not (and has not been for a long time) a member of the community of democratic nations. 

Moscow is unlikely to justify the credibility of the European community, which recently allowed the Russian Federation to return to the PACE without fulfilling any conditions to lift or ease sanctions for the capture of Crimea and support for hostilities in eastern Ukraine. This return is unfortunately, a result of the scandalous corruption and brazen cowardice of some European politicians.

Today, many Russian citizens do not want to agree with the Kremlin’s version of absence of alternative to Putin. The members of the United Russia Party are considered so corrupt and incompetent that many of them go to the polls by pretending to be independent candidates . It should be noted that in recent months , the Russian civil society has proved able to surprise many observers with its fight against Vladimir Putin’s fascist regime. For example, in May of this year, thousands of citizens in Yekaterinburg were successful to stop the construction of a cathedral of the Russian Orthodox Church, which is subservient political police, through continuous protests. In June, journalists and activists have suddenly succeeded to get rid of fabricated charges against journalist Ivan Golunov .

Eloquently, throughout the Russian Federation, candidates for power generally refuse to have any formal relationship with the United Russia Party. In general, the regional elections in the Russian Federation, which will take place on September 8, are actively exploited by the regional elites, who have found in them a tool to increase their influence and to bully the federal center into dialogue. During the years of crisis and external wars, regional elites, to the unpleasant surprise of Moscow, began to transform themselves into independent political entities.

This also applies to those Russian provinces dominated by Ukrainian ethno-cultural communities (from the Kuban to the Green Wedge). Therefore, the Kremlin deliberately works to eliminate the problems of the second round of any election, reasoning to see runoffs as a regional threat that undermines the stability of the system. However, Moscow effectively has nothing to offer to regional elites. Instead, the Kremlin closes all legitimate channels of social communication, frightened even by the artificial registered parties, which are controlled through government structures and political police.

One has to stress, that even in the current appalling conditions of a repressive fascist regime in Russia, the struggle of the Russian non-systemic opposition for freedom is part of the Ukrainian struggle for independence and peace, restoring respect for boundaries certified by international agreements.

Ukraine will not leave its own community in Russia without support, and won’t ignore the opportunities available to support the anti-fascist opposition in this long-suffering former Soviet republic, plunged into the gloom of sheer backwardness, revanchist rule and brutal outwards aggression.

This is only way for us to win, after all.

Maksim Mykhaylenko , Editor-in- Chief of Newssky , Master of Arts in International Relations and European Integration (Central European University, Budapest-London, 1999; Doctor Honoris Causa, Wisconsin International University in Ukraine, 2011) . In 2010-2013 Member of the Humanitarian Council to the President of Ukraine, in 2010-2012 served as Deputy Director of the Department for International Cooperation and European Integration of the Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine, Interim Head of Staff. Member of German-Ukrainian Community of Economics and Science. In 2014-2016, the Advisor to a number of government agencies.