1 – Представники громад, при підтримці Організації Об’єднаних Націй, з питань освіти науки та культури продовжують розробляти програми на збереження своєї культури та історії! Не винятком є і наша Українська громада. Кожен українець, будучи за кордоном, згадує свою Батьківщину!
Коли ми живемо вдома, часто задумуємося, а як там? За кордоном?
І ось коли ми з ряду тих, чи інших причин опиняємося поза межами нашої рідної землі – ось тоді приходить ностальгія. Більшість з нас відчуває потребу, щось зробити для Батьківщини! Для нас є важливим брати участь у житті Української громади – приносити користь. Продовжувати нашу історію!
На мою думку ми повинні з покоління в покоління передавати наш устрій.
Наша країна дуже молода Держава. І повірте, вона варта того, щоб її любити.
Одне з найважливіших питань нашого сьогодення, це освіта українською мовою у Діаспорі. ООН рекомендує усім урядам розширити свої освітні програми. Що стосуються виховання в дусі поважання різних культур і цивілізацій – просвітництва в сфері прав людини. Навчання мовам, історії і культурі. Звертаючи особливу увагу, що толерантність і загальне заохочення та захист прав людини носять взаємний характер.
Як приємно чути, що по всій земній кулі відкриваються українські школи.
В них є потреба. Укрїнці по всьому світу проводять флеш-моби українською мовою. Дуже важливо розуміти, що ми самі носії своєї культури!
Нагальним питанням для Українців є популізація нашого етносу.
Ми не повинні втратити дух, який так важко передавався нашими предками багато поколінь. Насамперед звертаюся до громадян, які зараз за кордоном!
Шановні – єднайтеся в громади! Негубіть свою культуру. Розповідайте звідки. Прививайте дітям любов до Ненькі – України! Не забувайте про наші свята та традиції! Пам’ятаємо: Україна починається з кожного із нас.
2 – Погляд з України
День Народження України! Нашій молодій державі -28 років! Хочу привітати кожного з нас цим найважливішим днем -відновлкння нашої Державності!
Як святкувала країна?
Від Заходу до Сходу! Від півночі до півдня не зважаючи на нелегкий для нашого народу час -линула пісня нашої української душі.
Насамперед хочу подякувати долі, яка зробила мені такий невимовний подарунок- відсвяткували день Державного прапора та День Незалежності України вдома. Бо коли ми знаходимося закордоном, свято на мій погляд носить більш офіційний характер! А тут, на Батьківщині, ми відчуваємо себе невідємною частиною нашого Українського дому. Отож почавши святкувати на самому Заході країни, у місті Берегово, я помітила дуже втішну динаміку. Люди, котрі живуть в Закарпатті, етнічно походять до Венгрів та Словак, але в душі вони Українці!
Вони відкрито говорять, що щасливі бути частиною великого Українського народу.
Молодь з задоволенням вчить українську мову.
На мої відверто-провокаційні запитання, “Чи хотіли би ви бути частиною іншої Держави”, кожен мною опитанний дав негативну відповідь. Більшіть з них з гордістю відповідала “ми Українці”.
На таких позитивних емоціях я плавно перемістилась на південь країни, до Херсонщини. Тут за запрошенням місцевої громади мала нагоду прийняти участь у заходах до дня Незалежності України.
У народі вже прирівнюють – це свято до Великдня!
Ось тут і почалися для мене неймовірно дивні відкриття. Вже з самогу ранку перехожі вітали однин одного із святом.
Хочу висловити подяку місцевим органам влади за блискучу підготовку міста !
Велика кількість Блакитно-жовтих стягів майоріла в цьмому невелечкому причорноморському містечку!
В небі над Чорним морем простяглися флаєри “Я Люблю Україну”
Словами не передати, з яким трепетом тут готувалися до святкування. І хочу зазначити, що це в основному російськомовна частина наших громадян. Які патріотичні лунали пісні, написані Херсонскіми композиторами.
Наш стяг можна було помітити майже у кожному дворі.
Люди з гордістю були одягнені у вишиванки.
Тут на півдні зважаючи на те, що курортний сезон ще залишається відкритим, було багато громадян з різних куточків України, не важливо, чи це Львів, або Донецьк ,чи це Харків, або Київ – люди були єдині. Такого патріотичного духу я не зустрічала вже давно. Маючи невелику практику роботи у Діаспорі,я завжди розумію, що ми повинні передати український дух, показати нашу культуру.
Але тут, в Україні, особливо на півдні, де ще 10 років тому місцевих жителів не дуже цікавили Державні свята та заходи, побачити такі кардинальні зміни – це великій крок вперед!
Дуже приємним було те, що громадяни, котрі приїхали у відпустку, заздалегідь підготувалися до святкування, взявши з собою вишиванки та елементи національної символіки. На набережній тільки було чути розмови, як святкує країна, кожен регіон вихвалявся своїми досягненнями.
Я підкреслила для себе великий переломний момент! Коли діти, нехай з невеличким акцентом, але зі слізьми на очах, приклавши маленькі рученята до серця, співали Державний Гімн! Шановні читачі, в цей момент я відчула єдніть. Ми один народ. Наша ненька Україна – молода країна! В нас по переду великий шлях перемін до світлого майбутнього, заради нас та наших дітей.
Ми варті кращого майбутнього, гарантами якого є кожен з нас. В Україні безумовно є зміни на краще. Нехай не легко! Є проблеми різного характеру. Але ми зуміли зробити найважливіше – об’єднатися.
Дух єдності зараз панує над усією Україною. І я вірю, що ми зможемо передати його з покоління в покоління.
